Виховний  захід на тему  « ЧУДОВА    СІМКА»

Мета: поглибити знання учнів, набуті на уроках історії;розвивати кмітливість, спостереження, логічне мислення, творчу думку;виховати любов до історії, наполегливість, вміння боротися за перемогу,розвиток навиків роботи в команді.

Учасники:дві команди по сім чоловік та група підтримки.

Організатори:ведучий,хронограф,журі.

Форма проведення: гра.

Місце проведення: актовий зал.

Обладнання: жетони,7 конвертів с текстами пісень для конкурсу «Сім веселих нот»,7 конвертів с текстами та малюнками для конкурсу «7 чудес світу»,аркуші паперу ,ручки.

Тривалість: 1 година.

         Ведуча:Добрий день,дорогі друзі!Наша сьогоднішня програма має назву «Чудова сімка». Сподіваюсь,що вона дасть вам змогу добре відпочити,проявити винахідливість ,перевірити знання. В центрі уваги на цьому вечері буде цифра «7».Чи помічали Ви незвичайне розповсюдження цієї цифри?

    Звернемось  до  історії  давніх цивілізацій. Ось Давня Греція на початку історії:сім греків воюють проти Фів ;сім міст сперечаються за гідність називатися родиною Гомера. Сім мудреців величаються еллінами. До речі, імена мудреців змінювалися, а число залишалося. Сім чудес світу.  Сім днів  тижня. Сім кольорів веселки.  Сім тижнів  посту. Сім смертних  гріхів. Господь  благословляє і освячує 7 день,коли «почил…от всех дел своих»;7 пар животных чистых и 7 пар чистых птиц небесных велено взять Ною в ковчег, ибо через 7 дней начнется великий потоп»,7 слів каже на хресті Христос і т.д.

          Це надзвичайне число!І програма сьогоднішньої  зустрічі – ще одне тому    підтвердження .

Тому зараз я прошу Вас поділитися на дві команди по сім чоловік. Протягом  конкурсу   Ви будете отримувати жетончики , які ми в кінці порахуємо і таким чином виявимо , яка ж команда отримує перемогу.

   Поділіться ,будь ласка , на команди.

 1. Розпочинаємо з конкурсу «Знайомство»

У кожної команди є чистий аркуш паперу. За сигналом хронографа один із Вас пише своє ім'я на цьому аркуші,потім швидко передає олівець і папір наступній людині,яка також пише своє ім'я ,і так до тих пір, поки сьомий гравець не підніме аркуш угору, з написаними на ньому іменами. Хто перший – той переможець у цьому конкурсі.

 2.Конкурс «Аукціон приказок та прислів'їв»            

Команди повинні згадати приказки та прислів'я, в яких згадується цифра 7. Час на підготовку — 1 хвилина. Потім по черзі (по результату жереб кування) команди називають прислів'я, не повторюючись. Виграє  та команда, яка більше їх згадає  (7 жетонів).

3.Конкурс «Сім чудес світу».

Представник команди вибирає конверт ,в якому знаходиться текст про одне з чудес світу. Потрібно вгадати,про яке саме іде мова.

I. Вони піднімаються серед гарячих пісків Лівійської пустелі і тягнуться на десятки кілометрів від сучасного Каїра до Фаюмського каналу. Служили фараонам, відповідно до їхньої релігії, східцями, по яких вони сходили на небо. Непідвладні часу і самі загадкові й таємничі з того, що залишилося нам від предків.(Єгипетські піраміди)

II.У 90 кілометрах від Багдада знаходяться руїни Вавилона. Стародавнє місто давно перестало існувати, але і сьогодні руїни свідчать про його грандіозність. Вони були побудовані за наказом Навуходоносора для його улюбленої дружини Амітіс - мідійської царівни. Було  зруйноване повенями Євфрату (Висячі сади Семіраміди)

III. Це чудо споруджене в 350 році до н.е. , було прикрашене золотими і срібними статуетками і барельєфами. Всі ,хто заходив у це приміщення,були під захистом богині,в честь якої побудований храм. Навіть  злодіїв та втікачів не могли тут схватити. У 262 році н.е. його зруйнували і розграбували готи.( Храм Артеміди  у Ефесі)

IV. Цей витвір мистецтва був встановлена в місті, що дало початок олімпійським іграм в V столітті до н.е. Статуя була виконана із золота, мармуру і слонової кістки і здавалася живою ніби от-от  підніметься з трону.(Статуя Зевса в Олімпії)

V. Гробниця, побудована у Бодрумі (Туреччина) в 325 році до н.е. для короля ,що був персидським сатрапом Карія. Дев’ятнадцять сторіч простояв цей грандіозний пам'ятник. Це була триярусна споруда. Перший ярус оперізувала стрічка рельєфу з білого мармуру. Тут поміщався заупокійний храм площею в 5000 кв. метрів і висотою біля 20 метрів. Другий ярус утворювала струнка мармурова колонада, а третій — пірамідальна стріха, теж мармурова. Вінчала будівлю чотирьох кінна колісниця . Урочиста споруда сягала заввишки 40 — 50 метрів.  (Мавзолей в Галікарнасі)

VI. Статуя  споруджена греками поблизу гавані середземноморського острова. Її будівництво  зайняло 12 років і була закінчено в 282 до нашої ери. Висота  статуї сягала 135м.Впродовж багатьох років, статуя стояла на вході в гавань, поки близько 226 до н.е. сильний землетрус не пошкодив її. Фрагменти залишків перевозили в Сирію на спині 900 верблюдів.(Колос Родоський )

VII. Будівництво цієї гігантської споруди зайняло усього 5 років, що само по собі дивно. Основним будівельним матеріалом для нього послужив вапняк, мармур, граніт. Висота його величезна: по одним даним 120 метрів, а по деяких сучасних публікаціях, навіть 180 метрів. От як його охарактеризував Ахілл Татій у своєму романі “Лєвкіппа і Клітофонт”: “... будівля вигадлива і надзвичайна, Гора, що лежала посеред моря, доходила до самих хмар, і вода протікала під цією спорудою, а воно височіло, висячи над морем”. Споруда простояла біля 1500 років, несучи службу світоча.( Олександрійський маяк )

За кожне вгадане чудо світу гравці отримують  його зображення та жетон.

4.Конкурс«Збери чудо світу »

Учасники розрізають на 7 частин кожне зображення одного з чудес. Ведучий все перемішує і з допомогою хронографа починають конкурс. Виграє та команда,що зібрала найбільше малюнків.

5.Конкурс  «Сім веселих нот»

Кожна команда отримує  конверт, на якому намальована одна із нот. В конверті лежать карточки с текстом пісні. В кожній пісні пропущено 7 слів. Конкурс оцінюється так: по 1 жетону  за кожне правильно вставлене слово в текст пісні; 2 жетони, якщо дружно виконана.

6.Конкурс»Мозковий штурм»

Капітани команд задають по 7 запитань з історії(заготовлених ними,або ведучим) своїм противникам. І навпаки. За правильну відповідь-жетон.

7.Конкурс «Крокодил»

 Задача учасника зараз показати своїй команді з допомогою  міміки та жестів ту якість, яка вказана на карточці.(веселий ,справедливий, розумний,справедливий,цілеспрямований,

підозрілий,мовчазний)

Підсумок гри.

Виступ журі.

Нагородження переможців.

«А ПАМ'ЯТЬ   СВЯЩЕННА…»

(Відкритий урок пам´яті)

ТЕМА: «А ПАМ'ЯТЬ СВЯЩЕННА…»                                                                                                                                                                                          Мета: закріпити знання учнів про події Великої Вітчизняної війни  та про визволення України від німецько-фашиських загарбників, здійснити демонстацію архівних документів періоду Україна в ІІ світовій війні, вшанувати память загиблих визволителів; сприяти формуванню у свідомості учнів значимість перемоги для українського народу, величину вкладу кожного ветерана даної війни у здобутті перемоги; виховувати повагу, шанобливе ставлення до учасників ІІ світової війни,  любов до країни,  в якій ми живемо, до рідного краю, прагнення бути патріотом своєї держави.

Оформлення: Презентація. відеокліпи

Обладнання: ПК, проектор

Форма проведення: урок пам”яті

Звучать пісні та музика тематики  Великої Вітчизняної війни.

Гула, стогнала і ревла земля,

Сивіли в горі мати і кохана.

В огні була Вкраїнонька моя —

Була війна жорстока. Вітчизняна.

Живі і мертві, мертві і живі

Герої наші — воїни-солдати.

Ми знаємо: у тій страшній війні
Змогли ви ворога здолати.

-Двадцять друге червня -  1941  - це перший день Великої Вітчизняної Війни. Друга світова війна бере від нього для нашого  народу свій відлік довжиною у одну тисячу чотириста вісімнадцять кривавих днів і ночей  -  до великої Перемоги…

-Війна… Скажи це слово – і побачиш, як у наших вкритих сивиною бабусь та дідусів відразу зникне посмішка, на лобі з’являться глибокі зморшки, а в очах неймовірна гіркота.

­­-Війна. У цьому слові – біль та сум матерів, стогін пораненого, сльози сиріт. Це чорна ганебна сторінка в історії людства. Це події, від яких несвідомо здригаєшся та тихесенько молишся, щоб таке більше ніколи не повторилося.

- Печуть рани в душах людей: учасників  війни   та  бойових  дій, дітей  війни… Рани війни озиваються в серцях дружин  загиблих, їх дітей,    онуків та правнуків. Рани війни болять у нас  усіх і досі.

- Це на світанку сталося колись:

Стривожений із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю вмить залився,

Неначе розпанаханий кинджалом.

 -Війна назустріч молодому дню.

Із гуркотом, із брязкотом котилася.

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилася.

 Відео: (бухенвальдський набат)

Сценка

(Стіл, завалений документами. За ним сидить зморений воєнком)

Воєнком

Наступний! (піднімає голову)

Знову ти. Скільки можна казати: не ходи сюди, не беруть в армію таких як ти, маленький ще. Ну, подивися на себе, гвинтівка і та вища на зріст.

Хлопчик

Ви… це не маєте права. Чуєте, не маєте права! У мене батько на війні загинув, і старший брат у госпіталі поранений лежить. Хто ж тепер воювати буде? Я буду! І не потрібна мені ваша гвинтівка, я в танкісти піду, там маленькі потрібні.

Не підпишете, я знову прийду. Ходитиму, доки не підпишете!

Воєнком

Добре, хлопче, іди, воюй. Тільки живим повертайся. Живим, чуєш!

Виконується пісня "Повертайся живим"С.Тарабарова

-  На українських землях війна тривала 1418 днів і ночей, з 22 червня 1941 року по 28 жовтня 1944 року.  Країна перетворилася на величезний бойовий табір, охоплений єдиним поривом розбити ворога, вигнати його з рідної землі, знищити фашизм. Чудеса мужності, стійкості і героїзму виявив наш народ.

 -   Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров українських воїнів, де б не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав, що він - захисник рідної землі, рідного народу.

- О краю мій,

Тебе стріляли війни,

Не раз ти падав у чужім бою,

Але тепер ішов солдатом вільним,

Тепер війну ти воював свою.

І от він – день щасливого солдата:

Удар, останній визвольний удар..

Командир: Рядова Проніна , це що таке?

Дівчина: Чудові квіти, товаришу капітан !

Командир: Які квіти? Війна! Війна!

Дівчина: Я жінка, я люблю ніжні квіти. Невже я не можу помилуватися красою цих дивних створінь?

Командир: Рядова Проніна, три наряди поза чергою.

Дівчина: Слухаюсь, товаришу командир.

Пісня( на безымянной высоте)

 …-3 роки 10 місяців і 18 днів йшов солдат по неньці-Україні крізь ту війну, а під час короткого відпочинку згадував рідну домівку, дітей, братів і сестер, батьків, друзів, коханих. Згадував… і писав «Листи»

… -Листи з фронту… Це сторінки історії Великої Вітчизняної війни, написані кров’ю хоробрих. Своєрідність їх в тому, що вони проходили через серце бійців, в’язнів, героїв.

…-Листи… Воєнні трикутники, як їх чекали, якими вони були жаданими, вони лікували, підтримували, продовжували життя воїнам, матерям, коханим, дружинам… Як же чекали вони на ті листи. як бажали повернення своїх солдатів додому…

Вірш «Ти чекай мене»

 Жди меня, и я вернусь.

Только очень жди,

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара,

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай

Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка

І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг

Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,

Не желай добра

Всем, кто знает наизусть,

Что забыть пора.

І коли листів нема із далечини... інших вже не ждуть дарма — стомлені вони.

Повернуся, тільки жди

І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь... пора.

Пусть поверят сын и мать

В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать,

Сядут у огня,

Выпьют горькое вино

На помин души...

Жди. И с ними заодно

Выпить не спеши.

 Хай повірять мати й син, що нема мене

Друзі втішаться отим "було і промине",

Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина.

На помин душі.Та ні. Ти чекай одна.

 Жди меня, и я вернусь,

Всем смертям назло.

Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: - Повезло.

Не понять, не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Ти чеканням повернеш із смертельних лав
"Поталанило, еге ж?" - скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм в літо вогняне
Як чеканням ти своїм вберегла мене.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой,-

Просто ты умела ждать,

Как никто другой.

Як вцілів я? Вижив як?
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.

-Свої почуття, свої прагнення і віру солдати виливали в рядки своїх листів. Ті листи вони писали і відправляли рідним ,друзям, знайомим. Вони часто були просоченні кров’ю.

-Листи, що писалися в казематах гестапо. Листи з фашистського рабства, листи, що писалися в підбитих танках і в окопах на передовій.

«Дорогой Саша!  Если я умру, напиши моим старикам, что я умер легко и спокойно. Я ненавижу фашизм, ненавижу кровавую, грабящую и убивающую фашистскую нечисть. И если бы у меня была вторая жизнь, я бы отдал её. Напиши им, что я счастлив, что был бойцом в этой великой битве. Прощайте, не забывайте меня».

   “ Люба Тонечко! Я не знаю, чи коли-небудь ти прочитаєш ці рядки, але я твердо знаю, що це мій останній лист. Зараз іде бій важкий і смертельний, наш танк підбито, кругом нас фашисти.

  - Цілий день відбиваємо атаку, Сьогодні шостий день війни, ми тільки двоє вціліли: мій друг Павло та я.  Ми не думаємо рятуватися, не боїмося померти за Батьківщину. Я сиджу в підбитому знівеченому танку. Спека невимовна, хочеться пити. Твій портрет лежить у мене на колінах, я дивлюсь на нього, на твої блакитні очі і мені стає легше - ти зі мною. Крізь пробоїни танку я бачу вулицю, зелені дерева, квіти в саду яскраві - яскраві. У вас, що залишаться в живих після війни життя буде таким самим яскравим, кольоровим, як ці квіти, і щасливим. За нього і померти не страшно. Ти не плач, на могилу мою ти напевно не прийдеш, та чи буде вона, та могила?

- Події Великої Вітчизняної війни й досі не забуті  . Печуть ранами в душах людей, учасників  війни  та  бойових  дій ,дітей  війни…. котрим до сьогодні сняться    атаки, в яких не виліковно ниють рани і щемлять серця.  

 -Війна далека, але пам'ять близько:

На кожнім кроці, в кожнім із сердець.

І голови схиляють низько-низько,

Бо ж у землі сини, чи матір, чи отець…

-Якими ж довгими і страшними були 1418 днів і ночей Великої Вітчизняної. Українці зазнали сповна чорного лиха окупації, дочекалися жаданої весни визволення і світлого Дня Перемоги.

(Звучить вальс Командир збирає квіти)

Дівчина: Товаришу командир, що це таке?

Командир: Це чудові квіти для вас сержанте Проніна!

Дівчина: Які квіти? Війна ж !

Командир: Ні, сержанте Проніна! Перемога! Перемога!

Відео “Перемога”

-Дорогою ціною нам дісталося визволення України. Минуло роки як країна втратила мільйони кращих своїх синів і дочок.

- Вдовиними слізьми і потом зрошені  наші поля,   їхніми долонями надоєно тисячі й тисячі літрів молока.   Вдовиними мозолями побудовано нові хати, висаджено сади.

-  Низький вам уклін, діти солдатів і ветерани, яких, на жаль,    все менше стає серед нас.

-Сьогодні хочемо подякувати тим, хто залишився.

-Я бачила не раз, як плакав ветеран, не від ран,

Не від ран, незагоєних ран.

Плакав тихо, без сліз мов його в тім вина.

Що могил стільки братських лишила війна.

-Може, очі сльозить гірких спогадів дим?

Може, в братській могилі його побратим?

Бо у день лихоліття піднявся на бій.

І фашисту сказав: “Геть, поганцю, на смій! ”

-Ким він був, цей солдат? Чий він син , чий він брат

Українець,грузин ,білорус,чи литвин,

Хто чекає його,не втрачаючи сил?

-Не від ран, що на тілі - від пам’яті ран

Біля братських могил втре сльозу ветеран

(Відеокліп (на братской могиле ) В. Висоцький)

-Скільки молодих жінок і красивих дівчат було на фронтах…Кохана…Жінка… Сестра…мати..Солдатська вдова… Усі тяготи фронтового життя в одинаковій мірі впало і на їх хрупкі плечі.

 -Нелегкою була доля жінки-матері у часи війни. Відомо, що мама закладає в душу  своєї  дитини  найважливіші для людини і громадянина якості. Матері

радянських воїнів так виховували своїх дітей, що їх не зломили ні жахи, ні лиха війни.

- З ім’ям матері на вустах йшли в бій солдати: матері – Батьківщини, своєї мами. В імя матері в імя життя кували Перемогу.

-Найважче було бачити смерть дітей своїми очима. Бачити і не мати змоги допомогти їм

… Сивою журавкою кружляє вдовина память, а чоловіки живі у їхніх серцях, і сліз немає  - усі виплакані безсонними ночами, сил лишилося мало….

- Сотні тисяч матерів проводжали своїх на фронт: відмінників і двієчників, “ зразкових” і не дуже.  Ішли поети, талановиті юнаки, вчорашні школярі і школярки, але не всім судилося повернутися до рідної оселі.

Інсценізація. Діалог матері з сином.

Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина

-Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Я пригорну  до тебе свої руки ,

Зцілую рідні –рідні оченята

Як важко було у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата….

-Тече сльоза і падає на плити,

Зі стели очі дивляться хлопчачі.

Їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаться дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І  у землі пекуча та воронка.

-Синочку, рідний, чуєш як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

-Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні

 Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сивеє чоло…

Мати: - О, синку, рідний, мій єдиний син,

Як хороше б тоді мені було!

-Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

-Щоосені душі загиблих повертаються до нашого рідного краю  іскорками  вічного вогню. Саме тому ми приходимо до нього,  щоб згадати рідних та близьких.

-Ми знову прийдемо до вічного вогню,

Рокам ніколи пам’яті не стерти

Про тих, хто пережив страшну війну,

 І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.

-Ми знову прийдемо до вічного вогню…

Із нами прийдуть і онуки й діти,

Щоб ветеранам до землі вклонитись,

Щоб вшанувати їхню сивину.

Вклоняємось Вічному вогню,

Вклоняємось доземно всім солдатам,
Що міряли дороги крізь війну             

-І знов біля братської тихо стою,

І спогад приходить, мов тихе зітхання,

Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання…

-Натянуті нерви, немов тетива,

Пронизує пам'ять скурбота прощання,

І сумно згасає і тепло сплива

Хвилина мовчання…

-І подвиги мужні і дружнє плече,

 І роки надій, перемог, сподівання,

 І серце сльозою нараз опече

 Хвилина мовчання…

-Встають побратими, відважні бійці,

І знов закіпає Та битва остання…

Вона, як сивина, вона, як рубці,

 Хвилина мовчання

Хвилина мовчання              Пісня «Непрошенная война»

- 71  рік…  Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє, не зникає пам'ять тих страшних воєнних літ.

-Вона живе у спогадах ветерана, вона стукає в наші серця   суворим монументом -  свідком грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас у залах музеїв і  зі сторінок книг;  її - мужню й величну - надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

- І поки існуватиме наш рід -  існуватиме і пам’ять, бо без неї немає у нас майбутнього.

-Ми будемо вічно пам’ятати подвиг воїнів, які захищали і захищають нашу країну від ворогів. Але не дивлячись ні на що, ми віримо в світле майбутнє, адже Україна починається з кожного з нас, з кожної сім’ї та з рідної школи.

-Вічна пам'ять загиблим,  а живим  довголіття та  здоров’я!
Тож ми дякуємо вам за увагу. До побачення, на все добре!
МОЯ Україна-   Н.БУЧИНСЬКА     ПІСНЯ,КЛІП

Гоголь М . В.

Гоголь М .В.

всесвітня історія 8 клас

Презентація по Нідерландах

Тема: Релігія Давньої Індії
Мета: створити в учнів уявлення про особливості розвитку та самобутність індійської цивілізації, культури та духовного світу індійців; пояснити вплив природних умов півострова Індостан на формування культури та релігійних вірувань давніх індійців; ознайомити учнів з передумовами появи та головними положеннями буддизму, індуїзму, навчити розрізняти ці релігійні течії, знаходити в них спільні та відмінні ознаки ; виховувати розуміння вкладу Індії у загальносвітовий культурний розвиток.
Тип уроку: комбінований
Обладнання: карта «Індія і Китай у давнину », ілюстрації.
 Хід уроку
 І. Організаційний момент
 ІІ. Актуалізація опорних знань
Запитання та завдання учням
• Покажіть на карті Давню Індію, визначте її географічне положення та природні умови.
 • Що ви знаєте про найстаріші міста Індії?
 • Розкажіть про розвиток господарства народу Індії в І ст. до н.е.
• Яку роль в історії Індії відіграли племена аріїв? Запитання на повторення
 • Що таке релігія?
 • Що вам відомо про релігійні вірування первісних людей?
 • Які релігійні вірування були притаманні населенню Давнього Єгипту?
 ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1.Суспільний устрій Стародавньої Індії.
Поділ на варни розглядаємо з допомогою ілюстрації.
 Паралельно розповідаючи вірша:
  Є в індусів божество
  дивне і чудне воно.
  Брахма всіх-всіх розділяє
  і про це попереджає.
  Він із уст своїх зробив
  цілі юрби брахманів,
  із могутніх рук він їв
  з них створив і кшатріїв.
 А із стегон він зробив
  третю варну жителів,
  звали вайш'ї їх тоді,
  землероби ,скотарі.
  А з бруднющої ноги
 вийшли як раби-шудри.

  2.Індуїзм .
 Щоб створити більш яскраве уявлення про священні книги індуїзму, учитель може прочитати уривок із «Бхагавадгіти». Додаткова інформація «Людина, яка відмовилася від усіх прагнень до чуттєвого задоволення, яка живе вільною від бажань, яка не вважає, що вона володіє чим-небудь, і яка не має фальшивого его — тільки вона може знайти істинний спокій». «Той, хто народився, обов'язково помре, і після смерті обов'язково знову народиться. Тому не слід віддаватися скорботі, виконуючи свій обов'язок».
3. Буддизм.
 Розповідь учителя. За переказом, близько 2,5 тис. років тому молодий царевич Гаутама був настільки вражений злиднями простих людей, що покинув палац свого батька і вирушив на пошуки справедливого життя. Якось, сидячи під деревом, Будда осягнув істину. Він уявив собі весь світ людських страждань, зрозумів їхню причину і знайшов шлях порятунку. Будда говорив: «Свята істина про походження страждання така: жага буття, насолоди, жага творення, жага влади. Свята істина про знищення страждання така: знищення цієї жаги через знищення ба¬жання, через відсторонення від нього...». Будда проповідував своє вчення сорок чотири роки і помер у віці 80 років. Після смерті його тіло було кремоване, а порох, розділений на вісім частин, поміщений у вісім ступ (меморіальні споруди цилін¬дричної форми) у різних частинах Індії. У 261 р. до н. є. за царя Ашока буддизм був проголошений державною релігією Індії. Найважливіші правила поведінки не вбивати нічого живого не красти не брехати не вживати їжу надмірно любити весь навколишній світ вживати тільки рослинну їжу
Завдання учням: Скласти порівняльну таблицю «Порівняння релігій Індії»
 ІV. Закріплення нових знань
Вчитель перевіряє виконання попереднього завдання та пропонує розшифрувати такі слова: ЗМУНІДЇ
 МАХРАБ
 РУДШИ
ДАДБУ
 V. Підсумки уроку
Заключне слово вчителя
1. Релігійне та культурне життя Індії відрізнялося багатством і своєрідністю.
2. Релігією аріїв був індуїзм; священними книгами були «Махабхарата», «Рамаяна» та «Бхагавадгита».
 3. У III ст. до н. е. державною релігією Індії був проголошений буддизм.
4. Найважливішою традицією Індії, яка вплинула на суспільне, релігійне і культурне життя, був розподіл на варни і касти.
 VІ. Домашнє завдання
Опрацювати текст параграфа; зобразити життя кожної варни в малюнкові.

Розвиток літератури Полтавщини

Розвиток літератури Полтавщини

Розвиток культури на Полтавщині(XVIII-XIXст.)

Розвиток культури на Полтавщині(XVIII-XIXст.)

Ярмарки на Полтавщині

Ярмарки на Полтавщині

Ярмарки на Полтавщині

Ярмарки на Полтавщині

Чарівні полтавки в долі Шевченка

Чарівні полтавки в долі Шевченка

ЧАРІВНІ ПОЛТАВКИ В ДОЛІ ШЕВЧЕНКА

ЧАРІВНІ  ПОЛТАВКИ  В ДОЛІ ШЕВЧЕНКА

Перебування Т.Г. Шевченка на Полтавщині як окрема монографічна тема давно привертає увагу дослідників, оскільки значення її для повноти біографії поета не можна заперечити. Зв'язки Великого Кобзаря з полтавським краєм тісніші, ніж із будь-яким іншим куточком України ( виключаючи хіба що його рідну Київщину, тепер — Черкащина).

Шевченко провів на Полтавщині в цілому не так багато часу — в сукупності це близько півтора року (1843-1846, 1859). Та кількість відвіданих поетом у цей час міст, сіл, хуторів, кількість осіб, з якими він зустрічався на Полтавщині, твори, написані і намальовані тут, говорять нам про інтенсивне життя  Т.Шевченка в ці роки, його активну творчу думку, спалахи натхнення, які він тут переживав; факти ці свідчать також про невтомність поета в поїздках, його постійний інтерес до нових місць, їх історії і пам'яток давнини. Навіть тоді, коли Шевченко з причин своєї лихої долі змушений був жити далеко від України, зв'язок із Полтавщиною не уривався : сюди переносила його пам'ять, давні полтавські враження тривожили його уяву й знаходили вираження в слові.

Увагу поета завжди хвилювали жінки, вони викликали любов та захоплення. Гра на скрипці, чуттєвість української пісні та мінлива фортепіанна мелодія перенесли присутніх в часи життя Тараса Шевченка, допомогли побачити душевні муки і страждання, які принесли жінки поету. Аудиторії відкрився відомий і невідомий Шевченко, людина, яка прагнула простого людського щастя.

На Полтавщині доля звела Тараса Григоровича з трьома жінками, які залишили глибокий слід в його серці — Ганною Іванівною Закревською (1822-1857), княжною Варварою Миколаївною Рєпніною (1808-1891) і Марією Василівною Максимович.

«Ганна вродлива».

Дружина Пирятинського поміщика Платона Олексійовича Закревського була таємним коханням Т. Шевченка. Народилася у поміщицькій сім'ї; батько походив із старого козацького роду. Познайомилася з поетом на балу в Т.Г.Волховської  у с. Мойсівка, ймовірно, 29-30 червня 1843 року. Очевидно, тоді ж Шевченко отримав запрошення Закревських приїхати в Березову Рудку малювати портрети господарів. О.Афанасьєв – Чужбинський, спостерігаючи ставлення Шевченка до Г.Закревської , зрозумів, що поет не байдужий до неї. Збираючись малювати портрети, Кобзар писав 10 жовтня 1843 В.Закревському : « Лежу оце, братику, стогну та проклинаю все на світі! А […] забув уже, як і зовуть. Мене оце аж трясця затрясла, як прочитав твою цидулу. Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. Думав, щоб окутаться у три кожухи, так перше те, що нижче пупа лихо, а друге те, що чортма ні одного кожуха, міркуй як сам здоров знаєш. Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзна-як, а так як треба.

Та пом'яниво псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т.Шевченка. Всім вашим родичам низенько кланяюсь. У кого єсть чада, то і со чади, а в кого нема, то тілько так. А Ганні вродливій скажи, що як тілько очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень; скажи їй, що я аж плачу, що проклята хурт[ов]ина на цей раз зо мною так пожартувала. Прощай, голубчику, нехай тобі Бахуспомага тричі по тричі морду намочить. Амінь.»

У середині грудня він прибув у Березову Рудку і намалював портрети подружжя Закревських. На засланні Шевченко зберігав теплі, світлі спогади про цю жінку. У 1848 р. присвятив їй вірш під назвою «Г.З.»

Г.З.

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

[І] прехорошою такою,

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за …

З ім'ям Закревської пов'язано інший шедевр інтимної лірики «Якби зустрілися ми знову» (Косарал, 1848). За словами М.Шагіян, яка першою здогадалася, хто ховається за ініціалами Г.З., ця жінка була «єдиним великим коханням» поета. Дослідник В.Бородін вважає, що і поема «Сліпий» (принаймні її вступна частина) теж присвячена їй.

Нерозділене кохання.

Через усе своє життя Т.Г. Шевченко проніс симпатію до родини Рєпніних, особливо до княжни Варвари Миколаївни. Рєпніна В.М. — російська письменниця, дочка М.Рєпніна-Волконського.Розумна, освічена, така, що володіє декількома мовами, талановита письменниця прагнула до діяльності Поет познайомився з нею у маєтку Рєпніних у Яготині в липні 1843 року; між ними встановилися дружні стосунки.. І Рєпніна починає боротися з тим негативним, що, на її думку, оточувало поета. Захоплюючись його талантом, княжна вражалася, як він може годинами говорити про порожні речі.Йому тоді було 29, і їй— 35 років. Відверта сповідь про страдницьке кріпацьке життя і незвичайний талант Т.Шевченка справили велике враження на вразливу натуру В.Рєпіної — жінки освіченої, серйозної, доброї,релігійної. Вона захопилася поетом,це захоплення перейшло в кохання, яке княжна відверто висловлювала. В листі до свого наставника Шарля Ейнара вона писала про своє почуття, захоплено розповідала про Шевченка як геніального поета. «…Звати його Шевченко. Запам'ятайте це ймення…воно належить до мого зоряного неба… Шевченко посів місце в моєму серці, я часто думаю про нього, я зичу йому добра й хотіла б сама прислужитися йому на добро… Шевченко мені не чужий… Я кохаю його і цілковито довіряюся йому».

Але Тарас Шевченко, хоч і розумів почуття Варвари Миколаївни,не міг їх розділити. В його серці жила Ганна Закревська, до того ж, змушуючи княжну ревнувати, він захопився красунею маляркою Глафірою Псьол та її сестрою поеткою Олександрою, що жили в родині Рєпніних. Зближення між Т.Шевченком і В.Рєпніною все ж відбувалося, свідченням небайдужості до княжни стала віршова посвята їй поеми «Тризна». Ця посвята являла собою вірш на 13 рядків, підписаний « На пам'ять про 9-те листопада».

Розказують,що в цей день Т.Шевченко у присутності княжни та сестер Псьол багато жартував і взагалі був балакучим. Варвара Миколаївна зауважила, що було б краще,коли б він не порушував своєї самотності(княжну, яка добре усвідомлювала історичну велич поета, дратувало, коли Т.Шевченко почав говорити звичайні жарти і ніби знижувався до пересічної людини, вона хотіла, «щоб він завжди був святий і променистий, щоб сіяв істину силою свого незвичайного таланту»). Після його зауваження настала мовчанка, а тоді Т.Шевченко сказав : «Тихий ангел пролетів!». «Ви умієте розмовляти з ангелами, — промовила княжна, — то розкажіть,що вони вам говорять». Т.Шевченко тут же написав на аркуші паперу слова про «душу за призначенням удовим», зізнавшись, що вона пробудила в ньому «мрії про рай!» :

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать,

И дар господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!...

Для вас я радостно сложил

свои житейские оковы,

Священно действовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

Итихостройными речами

Мечты о рае пробудил…

На клопотання Рєпніних міністр народної освіти на початку 1847 року призначив Шевченка вчителем малювання в Київському університеті. Варвара Миколаївна високо цінувала талант Шевченка, допомагала поширювати естампи «Живописной Украины». В час заслання  поета  листувалася з ним (збереглося 8листів Шевченка і 16 Рєпніної ), зверталася до начальника «Третього відділу»(орган політичного розшуку і слідства) О.Орлова з проханням полегшити його долю.

В 1849 році поет прислав їй ще один автопортрет. У 1850 році О.Орлов заборонив листуватися з Шевченком. У 1858 році, повертаючись із заслання, поет 17березня відвідав Рєпніну у Москві й зробив запис про це  у «Щоденнику». Щераз бачилися вони 24 березня. Це була, очевидно, остання їхня зустріч. В одній із ранніх не закінчених повістей Рєпніної головним персонажем є Шевченко. Написала вона й статтю «К биографии Шевченка», надруковану в журналі «Русский архив» (1887, №2). Взаєминам Рєпніної і Шевченка присвячено працю М.Возняка «Шевченко і княжна Рєпніна» (Львів, 1925).В.Рєпніна надовго пережила свого кумира, померла в 1891-му на 83-му році життя.

«Миле, чарівне створіння»

Коли Т.Шевченко нарешті прибув в Петербург, мрія створити сім'ю опанувала його серце. Іноді він навіть говорив, що йому байдуже, з ким одружитися, - аби це була проста дівчина з рідних країв і щоб він, старий, подобався їй.

І ось поет їде в рідну Україну, щоб купити садибу, пошукати наречену.

По дорозі з Нижнього до Петербургу Шевченко на декілька днів затримався в Москві, де відвідав сім'ю Максимовичей. Михайло Олексійович Максимович, давній знайомий Тараса Григоровича, - український учений, природознавець, історик, фольклорист і мовознавець, був першим ректором Київського університету (1834-1835 рр.), - на честь поета влаштував обід.

18 березня 1858 р. в Москві Шевченко познайомився з його молодою дружиною Марією, якій  того вечора ж подарував автограф одного з кращих своїх ліричних віршів "Садок вишневий коло хати", написаний ще в казематі Петропавловки перед посиланням. У щоденнику з'явився запис: «Заїхали до Максимовича... Хазяйки його не застали удома... Незабаром явилася і вона, і похмура обитель ученого просвітліла. Яке миле, прекрасне створіння. Але що в ній найчарівніше - це чистий, безпосередній тип моєї землячки. Вона пограла для нас на фортепіано декілька наших пісень.

Так чисто, безманерно, як жодна велика артистка грати не уміє. І де він, старий антикварій, викопав таке свіже і чисте добро? І сумно і завидно...».

Поет із великою теплотою листувався з М.Максимович. В одному листі (22.11.1858 р.) Шевченконадіслав Марії Василівні вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала..."), за який вона була щиро вдячна. 10 травня 1859 р. поет послав їй свій автопортрет. Під час останньої подорожі в Україну Шевченко гостював у Максимовичів у Прохорівці (батьківщина Максимовичів, колись Полтавської губернії, тепер Черкаської області). Тут (22 червня 1859 р.) він намалював портрет Марії і підписав: "1859 Т. Шевченко 22 июня". Стомлене серце поета зігрілось теплотою і увагою Марії Максимович. Не раз Шевченко звертався до неї з проханням, щоб вона знайшла йому підходящу пару і одружила його: "Оженіть, будь ласка, а то як ви не ожените, то й сам бог не оженить. Так і пропаду бурлакою на чужині... Зробіть же так, моє серце єдинеє"…

Доля ніби знущалася над поетом, адже на момент знайомства з Шевченком Марія Максимович була вже заміжня. Тому їхні взаємні почуття були приречені Г. Максимовичу на той момент було 50 років, а скільки було його дружині Марії Василівні - невідомо, але якщо судити по написаному Шевченку в 1859 році портрету, то, мабуть, десь близько 20 і не більше 25-ти. Там, в Москві, вона нібито пообіцяла допомогти поетові знайти в Україні наречену.

Тому, прибувши в Україну на початку червня, 13-го він вже був у подружжя Максимовичей на хуторі Михайлова Гора (тепер в складі с. Прохоровки Канівського району Черкаської області зберігся будинок, в якому жив поет, і старий шевченківський дуб). Є припущення, що тут поет працював над давно задуманою поемою "Марія".

І помолилася Марія

Перед апостолом. Горить

Огонь тихенько на кабиці,

А Йосип праведний сидить

Та думає. Уже зірниця

На небі ясно зайнялась.

Марія встала та й пішла

З глеком по воду до криниці.

І гость за нею, і в ярочку

Догнав Марію...

Дещо вільне, неканонічне трактування святого сімейства наштовхнуло окремих дослідників на аналогію з реальними подіями, які могли мати місце на Михайловій Горі: гість - апостол, старий тесляр і його служниця - "пренепорочная блага" Марія, майбутня мати. Припускають, що Тарас Григорович зблизився з Марією Максимович, оскільки через дев'ять місяців після візиту поета у неї народився син. До того дітей у Максимовичей не було.

Інші дослідники життя поета відкидають цю версію, посилаючись на те, що порядність Шевченка не дозволила б йому переступити грань, за якою починається зрада друга, а задушевні і ніжні розмови з Марією Максимович торкалися лише вибору нареченої.

Хоча, якщоуважно придивитися до портрета хазяйки, написаного Тарасом Григоровичем за цей досить короткий візит до Максимовичей (13-25 червня),то можна зробити висновок, що раніше він нікого з жінок не писав з такимнатхненням, з такою душевністю. Її надзвичайно мрійливі очі, по-особливомусяючий вираз обличчя, димчастий ореол навколо голови - все свідчить про те, що образ створений закоханим художником, що обожнював свою модель. Адже міг же Шевченко одного разу відбити наречену у друга Сошенко...

Відомо, що, знаходячись у Максимовичей, поет багато часу проводив в полі, де малював, довго розмовляв з селянами, а також спілкувався з Марією Василівною.

І, мабуть, не випадково менш ніж через місяць Шевченко, побувавши на батьківщині в Кириловці, а також в Городищі, Млиєві (у Платона Симиренко), спробувавши одружитися з батрачкою Харитиною в Корсуні, - знову направляє свої стопи на хутір Максимовичей. Недалеко від їх саду його заарештовують, не пояснюючи причину. Як з часом з'ясувалося, нібито за богохульство і за підбурювання людей.

Перебуваючи під арештом, Шевченко пише декілька листів до Максимовичам, з яких видно, що він знову хотів би побувати на Михайловій Горі... але сумнівається, чи "скоро нам доведеться побачитися".

У серпні 1859 року Т.Шевченко був звільнений з-під арешту і отримав дозвіл уформі наказу виїхати в Петербург.

На жаль, про подальшу долю Марії Максимович і її сина нічого не відомо...

Шевченко високо цінував кохання, але справжнє,  ідеалом  якого були однолюбство, вiдданiсть, незрадливість i щирість , а також  цнотлива невинність i чистота стосунків , що роблять його гідним оспівування . Саме таке кохання, як сонце, осяює i людські життя.

Література:

1.                  Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К.: Дніпро, 1976. — 392 с.

2.                  Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка. — К.: Либідь, 1998. — 272 с.

3.                  Зайцев П. Життя Тараса Шевченка / П. Зайцев. - 2-е вид. - К.: Обереги, 2004. - 480 с.

4.                  Ляхова Ж. Т. За рядками листів Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1984. — 134 с.

5.                  Кобзар. — К.: Дніпро, 1999. — 672 с.

6.                  Ротач П.П. Полтавська Шевчекіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії .У двох книгах.-Кн.1.А-К.-Полтава:Дивосвіт,2005.-432 с.