«Моя філософія освіти як учителя»
Стрімко змінюється
час, змінюється суспільство та відносини між людьми. Але роль вчителя
залишається незмінною, не тільки як людини, що передає знання, але і як
наставника, який допомагає відповісти на головні життєві питання.
Аналізуючи реалії сьогоднішньої української
шкільної освіти, не так і важко прийти до висновку, що всі її недоліки і
проблеми, які з кожним роком стають все очевиднішими й викликають в суспільстві
серйозне занепокоєння, пов’язані з повним ігноруванням принципу ощадності в
освіті. «Науковість» передбачала вибудовувати програми й підручники з
«врахуванням останніх досягнень науки» з відповідної галузі знань. Усе це
невмолимо приводило до ускладнення та перевантаження програм, до надмірного
насичення підручникових текстів специфічною науковою термінологією. Через це
навчальні програми й підручники поступово ускладнилися настільки, що засвоєння
їх стало непосильною справою для переважної більшості учнів. А це у свою чергу
спричинило збайдужіння до навчання – воно стало несумісним з «радістю
пізнання». У цьому треба вбачати одну з головних причин зниження рівня знань з
основних предметів.
Моя філософія освіти є сформульованою на працях іспанського філософа. «Освіта виникає, – пише
Ортега-і-Гасет, – коли знання, які треба здобути, перевищує спроможність людини
до пізнання. Нині, як ніколи, саме надмір культурного й технічного багатства
загрожує стати катастрофою для людства, адже кожному новому поколінню значно
важче чи навіть неможливо його освоїти.
Тому конче треба заснувати науку освіти з її методами та настановами, з
огляду на такий простий і суворий принцип: дитина, юнак – це учень, студент, а,
отже, він не може вивчити все те, що мав би. В цьому полягає принцип ощадності.
Немає іншої ради як повстати тепер проти такої всеохопності й скористатися
тимчасово принципом економії, як сокирою. І перше, що треба зробити – це
нещадно обрубати все зайве»: -1.
Відберемо лише ті знання, які можна вважати конче необхідними для життя такої
людини, як сучасний учень. Повноцінне життя та його доконечні потреби – ось що
треба насамперед виокреслити із сукупної маси. -2. Те, що залишилося з
міркувань першої необхідності, потрібно ще більше скоротити аж до того, що
учень може реально вивчити. Треба вчити лише тому, чому його справді можна навчити. На
цьому потрібно стояти невблаганно й ніколи не відступати від цього принципу».
Сьогодні, коли
від людини вимагається вміння прийняти нестандартні рішення, я намагаюся
пробудити в дітях здатність до творчості, бо нині це найважливіша якість
сучасної людини. Майбутнє стоїть за
нашою професією. Я твердо в цьому переконана. Але про майбутнє треба дбати
сьогодні.
Ми вступили в ХХІ
століття - століття нових технологій і можливостей, добу глобалізації, проте
найкращими я вважаю уроки, коли мої учні сперечаються, сумніваються, творчо
працюють, приймають самостійно рішення а найприємніші хвилини, коли їхні очі
горять вдячністю і очікуванням наступного уроку.
Майбутнє нашого
суспільства залежить від тих, хто сьогодні сидить за шкільною партою, їхньої
громадянської позиції, почуття відповідальності за долю Батьківщини.
Я прийшла
працювати до школи, щоб бути поряд з підростаючим поколінням. Людина виростає
особистістю, якщо визначить свою життєву мету та шляхи її досягнення. Тому
головна філософія вчителя - висвітити те, що лежить в основі становлення
освіченої та вихованої людини і орієнтувати на те, що дійсно є цінним і
значимим в житті.
Немає коментарів:
Дописати коментар